|
|
Національно - патріотичне виховання дошкільнят.
Нині, у непростих умовах утвердження загальнонаціональної свідомості, як ніколи, гостро набуло актуальності виховання громадянина-патріота, відповідального за розквіт і добробут своєї країни. Формування основ громадянської свідомості вихованців – один із найважливіших напрямів роботи наших дошкільних навчальних закладів. Отже, патріотизм – найбільший прояв духовного світу людини. Василь Сухомлинський писав: « Сила духу починається з віри в моральні святині Вітчизни, народу. Людина, яка ні в що не вірить, не може бути ні духовно, ні морально чистою, ні мужньою». Дитина не має страждати від того, що найсензитивніший період її дитинства припав на час державних проблем і суспільної розгубленості, отже, потрібно: - виховувати у дітей упевненість у тому, що живуть вони у найкращій країні світу; - формувати самостійність, дисциплінованість, уміння орієнтуватися у своїх правах та обов’язках, миролюбність, здатність відповідати за свої вчинки та їх наслідки, небайдуже ставитися до того, що відбувається навколо; - пояснювати дітям, що ми – українці – гарний, роботящий, талановитий народ. У нас чудова природа, родючі землі, маємо вільну, незалежну державу. Щоправда, вона молода, тож не все виходить так, як хотілося б. але нам є чим пишатися і за що любити Батьківщину; - продовжувати традиції, зокрема побратимства, почуття міцної держави, любові до Батьківщини, традиції запорізького козацтва. « Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинність ісправлять» - говорить Іван Котляревський у своїй « Енеїді» (приклади: Велика Вітчизняна війна, Бабин Яр, битва за Дніпро, за Київ, Полтаву, Чорнобильська трагедія – це біди нашого покоління). Дітям треба наводити приклади героїзму та самопожертви українців – їх обов’язково мають знати наші діти. Слід запрошувати ветеранів війни, учасників ліквідації АЄС тощо. - створювати умови для формування моральних основ почуття патріотизму як загальнолюдської цінності – любові до своєї сім’ї, дошкільного закладу, рідного краю, Батьківщини, людей різних національностей, що їх населяють; - зацікавити дітей історією їхніх родин, дитячого садка, міста, села; - надавати належної уваги мовному питанню. Лагідне спілкування, теплі й добрі слова, звернені не лише до дитини, а й до дорослих у присутності малюка, сприятимуть позитивному сприйняттю думки, яку хоче передати мовець. Через красу, а не примус, слід долучати малюків до мовного багатства народу. Мовлення дорослих має бути інколи урочистим, піднесеним. Частіше у нашому буденному спілкування мають звучати такі слова, як Батьківщина, Совість, Гідність, обов’язок, Свобода, Доброта; - виховувати у дітей шану до державних символів – Державного прапора, урочистого слухання Гімну. Але робота з державною атрибутикою не буде ефективною, якщо вестиметься формально і не лягатиме на підготовлений грунт поваги й любові до Батьківщини, високих моральних якостей у дитини; - виховувати у дітей соціальну компетентність – не прагнення до лідерства (підкорити собі інших), а здатність враховувати реалії життя: через гру пізнавати світ, набувати знань, навчитися житини серед людей, засвоювати правила співжиття, долати суперечності, формувати партнерські стосунки між дітьми; - плідно співпрацювати з родинами з усіх питань, про які вже йшлося. З ініціативи педагогів під час відпусток і відпочинку з дітьми – відвідувати історичні місця, робити цікаві фотографії міст і сіл, інших країн, де побували діти з батьками.
Особистісні якості та риси характеру, притаманні свідомому громадянину й патріоту
Завдання патріотичного виховання
Методи і форми роботи з патріотичного виховання
Напрямки роботи з батьками з питань патріотичного виховання :
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є: — формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід; — краєзнавство; — ознайомлення з явищами суспільного життя; — формування знань про історію держави, державні символи; — ознайомлення з традиціями і культурою свого народу; — формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.  Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах. Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами. Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання. У розділі «Дитина і навколишній світ» програми виховання «Українське дошкілля» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам’ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.  Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих. До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін. Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства —  вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій. Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.). Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії. Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу. У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання. Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.  |
